blevogue
gamburger
BLEVOGUE
article

Селфі проти природи: хто знає краще?

19 March 2017

Коли ти змінюєш фото на аватарці в Facebook, однією з опцій, яку видає тобі соцмережа – “Зробити нове фото”. Опція з розряду “are you kidding me?” Про що це ти, фейсбук? Невже справді існують безтурботні шибайголови, котрі хоп – і зроблять нове селфі на аватар прямо тут і зараз?

_MG_2718

Фото в профілі – це серйозно. Для сучасної молоді фото на аватарці набагато важливіше, ніж фото на паспорт, у випускний альбом чи фактичне відображення твого обличчя в дзеркалі. Воно має бути продуманим, спланованим, відредагованим. Адже образ, який ми створюємо собі в соцмережі, поступово перетворюється у образ із реального життя. В ХХ сторіччі ми оцінювали людину за її професією, колом друзів, походженням. Тепер – за крутизною спільних друзів у Facebook, за тим, наскільки аватарка гармонує з обкладинкою профіля, за кількістю хештегів, яку юзер ставить під фото в Instagram (найчастіше довгий список #follow4follow та #tagsforlikes сигналізує про сіре накручування лайків, а не справжню популярність Королеви селфі) чи якістю цих хештегів (чималого засудження зазнають “хештег-активісти”, що ставлять під постами мотиваційні гасла типу #Unite4Her чи #DoSomething, та залишаються активістами лиш в онлайні). В цьому контексті “автопортрети ХХІ сторіччя” стали цікавим феноменом часу: ми надуваємо губи “качечкою”, примружуємо очі, несвідомо повертаємо голову “вигідною стороною профіля” (в мене це права сторона, наприклад #упс) – ми малюємо себе, ми ворогуємо з природою, котра недостатньо нас обдарувала. І чим більше ти робиш селфі, тим, як не дивно, далі відходиш від реального себе – так що не тільки “знайомі з онлайну” не пізнають тебе вживу на вулиці, а й ти сам часом здригаєшся, раптово відбившись у дзеркальній поверхні – та чи це я?

_MG_27182

Протягом минулої пари років для багатьох потреба робити селфі перетворилася на хворобливу залежність: люди фотореєструють кожен свій крок, відвідану локацію, доречну чи ні (загадайте про скандальні селфі на тлі меморіалу пам’яті загиблих евреїв у Берліні, котрі художник Шахак Шапіра перетворив на селфі на тлі реального концтабору (#Yolocaust), підфотошопивши на знімки реальні сцени з життя концтаборів), зустріч, емоцію. Так ми намагаємося контролювати свій статус в онлайн-реальності та підвищувати його (з 40 підписників, що в світі Instagram’у прирівнює тебе до безхатченка, який ночує під мостом Патона, до 4 мільйонів aka Олівія Палермо, Вєра Брежнева, Канье Уест). Ми відчуваємо непереборну необхідність поділитися зі знайомими натхненням чи настроєм, справити враження на того-єдиного, хто поставить той-самий-єдинозначущий лайк. Простіше кажучи, залишити свій слід в історії, впевнившись, що нас запам’ятають такими – усміхненими, ідеальними, осяяними фільтрами VSCOcam.

Виявляється, що в результаті селфі скоріш наближають людство до смерті, ніж віддаляють її – у Вікіпедії навіть з’явилася спеціальна сторінка List of selfie-related injuries and deaths (найбільш безвідповідальними селфарями, до речі, виявилися жителі Індії).

_MG_27183

Ми в Blevogue вирішили розібратися на практиці, чи так кардинально відрізняється наше “селфі-Я” від реального Я, відзнятого неупередженим фотографом. В експерименті погодилися взяти участь журналісти, фотографи, економісти та менеджери середньої ланки, котрих об’єднувала лиш наявність сторінки в Instagram. Вони різні за характерами, національностями, професіями, світоглядами, але об’єднані нашим експериментом – кожен бачить своє селфі-відображення і сприймає його за правду жизні. Ми ж довели цим людям, що є інший бік медалі. Той, який даний нам антропологічно, і він прекрасний.

Саша Варакута має найбільш природний вигляд на селфі-фото зі всіх тут присутніх. І хоч її досить легко впізнати в реальному житті на основі фотографій із віртуального, певний несвідомий обман вона все-таки зуміла реалізувати. Читачі її соцмереж, зустрічаючи на вулиці, постійно дивуються її зростом. «А я думала, що ти вища!» Не вища, дєвкі, а така, якою Бог зробив. Дуже щирою.

_MG_27187

Настя Боровська довгий час відносилася до тих людей, селфі яких кардинально відрізняються від природності. Всі шаблони, які можна було накласти на уявлення про псевдо-красиву фотографію, вона накладала. Більше того, почала робити це ще в шкільному віці. Сьогодні Настя свідомо відмовляється від губ «качечкою» і профільних ракурсів, окулярів і шуб як обов’язкових атрибутів віртуальної самоподачі. За її спостереженнями, селфі такого роду походять із нещасних сімейних історій, де чоловік покидає дружину заради молодої «красотки», після чого та ж сама дружина намагається перетворитися в ту ж саму «молоду красотку», відтворюючи найпростіші прийоми – губи, гроші, шуби. Після мами таку поведінку починають транслювати їхні дочки, щоб не повторити мамину долю, щоб бути в ролі молодої красивої коханки, а не старої нещасної самітниці. Найбільше така історія зі зрозумілих причин характерна сегменту «із грязі в князі». А таких в нас багато.

_MG_27181

Ніколь Борман ніколи не надавала соціальним мережам значення, в якому має вимальовуватися почерк. Знаєте, коли всі фото дуже концептуальні, оброблені одним фільтром і на білому тлі. Та в певний момент штучний соцмережевий образ почав їй здаватися цікавим челленджем – і в його рамках необхідно було таки позбавитися селфі-цнотливості. Знаючи Ніколь в реальному житті, можемо сказати, що селфі її виглядають дуже акторсько підготовленими – тобто зайняти нішу «в образі» їй таки вдалося. Ми дивимося на її розкішні губи і думаємо, що вона була народжена для ролі «залишатися собою».

_MG_27184

З Даругою взагалі смішна історія. Всі роки, скільки в неї є айфон, один погляд на веб-камеру кардинально змінює її обличчя. Абсолютно неконтрольовано, якщо казати із позиції Алі і дуже смішно, якщо з позиції спостерігача. Голова закинута кудись, аби не прямо, підстрелена лінія щік і втиснуті скули. Губ нема – проте їх нема і в реальному житті, тож звинувачення в манірності знімаються. Жарти жартами, але Аля є активним поборником бодішеймінгу, феміністкою і соціально активним революціонером, тому боротися із селфі-актьорочкою стало її життєвою місією.

_MG_27186

Соня Возняк має роками випрацювану схему, за якою робить самофото. Схема відточена до таких деталей, що зробити селфі для Соні – це секундна справа. Щоправда, всі вони досить схожі між собою (м’ягко кажучи). Здається, тут справа у професійній деформації фотографа, бо навіть у стані лунатизму Возняк відпрацює алгоритм “верхній ракурс, напівпрофіль з нахилом голови, втягнуті щічки”. Сама зі сміхом у цьому зізнається, кається, проте й не думає боротися зі звичкою, як алкоголік зі стажем, котрий зав’язував сорок разів та переконався, що синька з ним до гроба. Верхній ракурс, напівпрофіль з нахилом голови, втягнуті щічки.

_MG_27185

***

Не дивлячись на критику та жарти, селфі приречені стати значущою характеристикою нашого покоління. І дуже хочется, аби цей нескладний інтерактивний клік мав якесь глибше значення, ніж банальний піар, самозакоханість чи спроба розважитися (шукати глибший сенс там, де його нема – ще одна наша значуща характеристика). А якщо так: в океані інтернет-дружб та всеохоплюючої інтернет-самотності, селфі – це відчайдушна підсвідома спроба дитини з покоління Y домогтися любові оточуючих? І кожен наш пост – це тихе “не залишай мене тут одного, на самоті, в темряві, підсвіченій лиш екраном мого смартфону”, а кожен наш лайк – це деформоване та інвалідне, проте «не залишу, люблю»?

Не залишимо, любимо. Ваш Blevogue.

Коментарі

One comment

Loading...