blevogue
gamburger
BLEVOGUE
article

Назбирала

19 February 2017

Папка “Збережене” – чорна діра, що в моєму випадку вже розрослася до 700 посилань, і це не дивлячись на те, що я стабільно намагаюся розчищати нетрі цікавої інформації, відкладеної “на потім”. Іноді я ловлю себе на думці, що мені необхідний facebook-рецензент: він складав би правдиві анотації щодо усіх лонгрідів, відео та “корисних” підбірок, а також коротко та влучно переповідав усі фейсбучні срачі, в котрі в мене немає часу заглиблюватися. Тоді я не витрачала б 10 хвилин часу на чергове безглузде мотиваційне відео на TED та знала б про ту єдину справді-необхідну книжку з переліку “must-read на зиму” від популярного видання (видання наповнюють ці переліки таким чином, аби мати можливість винести у заголовок симпатичну цифру типу 20 чи 69 (“поз для самасшедшего сексу”, “відтінків червоної помади”, “секретів приготування шпинату”etc)). Тепер ваш Facebook-рецензент – це я. Здрастє.

Кожен мій ранок суботи тепер починається з годинки “для себе”: я вдягаю уявний космічний комбінезон та відправляюсь у стратосферу незвіданого, вивчаючи усе класне з Інтернету, що трапилося мені за тиждень. Переповідаю це класне вам – віднині щовихідних, тож заготуйте подібну годинку “для себе” і для себе. “Назбирала” – це круті тексти, тести, ігри, аудіо, які я перестріла на просторах інтернету за останній тиждень, а також прочитані мною книги, побачені фільми, театральні прем’єри і, не будемо соромитися – їсти я люблю не менше ніж читати – тож, якщо кухня певного закладу викличе в мене передсмертний стан через захлинання слиною – теж розкажу. Енджой.

ТЕСТ

Реймонд Смалліан був видатним математиком (а також піаністом, філософом і фокусником. Маю надію ви також відчуваєте себе нікчемами зараз). 6 лютого він помер, а Meduza зробила крутий тест за вигаданими Смалліаном логічними загадками. І оскільки мій фемінізм не дозволяє мені піддатися гендерному стереотипу “я жєнщіна, логіка не мій коньок”, доведеться визнати, що в моєму випадку це кліше неспростовне. А в тебе там як?

Знімок екрана 2017-02-19 о 02.11.08

ІСТОРІЯ

Є такий нереальний бізнес-геній – Рікардо Семлер, який запровадив у своїй компанії експериментальні правила. Співробітники самостійно вирішують, яку зарплатню їм отримувати, де і звідки працювати, коли брати відпустку, а будь-який співробітник, що першим прийшов на засідання правління компанії, має право голосу та вето, рівноцінні директорським. За такої атмосфери компанія Semco, що займається супроводженням та розвитком численних видів бізнесу у Бразилії (технологіями, обладнанням, нафтою тощо, усього 6 основних напрямків роботи), збільшила свої доходи із 4 мільйонів доларів у 1982 до 212 мільйонів доларів у 2003. На додачу до цього Рікардо побудував школу новітнього типу Lumiar school, де виховує собі майбутні кадри: учні групуються не за віком, а за рівнем знань, самостійно обирають собі курси (серед яких – “як зібрати велосипед” та “Що ми знаємо про кохання”), а середній рівень навчальних досягнень дітей становить 91/100 порівняно із 38/100 в середньому по Бразилії. Не буду переповідати його лекцію, кращі самі послухайте. Я нечасто перебуваю під таким враженням від побаченого, та відносно тенденцій в сучасному бізнесі та освіті Семлер – пророк.

РІЧ

У п’ятницю боролася з депресією шляхом перегляду плейлісту TED “10 промов, які варто дивитися, якщо не знаєш, що робити зі своїм життям”. Плейлист «ніачьом», та серед лекторів була крута Кенді Чанг, котра придумала перетворювати полишені публічні простори типу стін гаражів (мені на думку одразу спали уламки “Парасольки” на Подолі – мабуть, через колір) на засіб комунікації районних мешканців (і я тут не про недолугі розписи типу “вєрка дуринда”). Стіна перефарбовується під графітну дошку із закликом “Before I die” і прокресленими рядками, котрі перехожі можуть заповнити своїми варіантами речей, які вони хочуть встигнути зробити перед смертю. Усі ці стіни, котрі тепер розташовані в більше ніж 20 країнах, з незвичного боку розкривають внутрішній світ, мрії та пристрасті таких банальних, здавалося б, “людей з твого району”. Так саме Кенді облаштовувала стіни в будинках, де жила – тільки у цьому випадку допомагала сусідам знайомитись між собою, оголошувати, хто чим готовий поділитися чи, навпаки, хто що хотів би позичити. Крута тема, враховуючи сучасні ритми глобалізації, коли ми на відстані скайпу з Америкою та Катманду, проте уявлення не маємо, хто живе у квартирі зліва. А набір “Before I die” можна замовити та розмалювати будь-яку стіну.

Знімок екрана 2017-02-19 о 02.09.09

КНИГА

Прочитала нарешті книжку Гаранс Доре. Ну як прочитала – передивилася 200 сторінок з картинками, де назбереться лиш 10 чистого тексту. І наскільки змістовним та цілісним я вважаю блог Гаранс, настільки ж пропорційно безглуздою витратою люксового паперу здається мені ця книга. Інформація щодо “базових речей” та порівняльна характеристика стилю дівчат в Нью-Йорку та Парижі – серйозно? Декілька цікавих моментів – щодо напівсмокінгу як необхідного елементу вечірнього гардеробу жінки, наприклад – здалися цікавими. Відверта розповідь Гаранс про свої відносини із сестрою, Скотом Шуманом (The Sartorialist) та випічкою – зворушливою. Та загалом – розчарування.

Шикарний спосіб замінити 12 посилань “Збереженого” на одне єдине! Взагалі ця сторінка скоріш за все залишиться в мене у вічно відкритих “закріплених”: перелік посиланнь на відцифровані архіви Британського музею, Нью-Йоркської бібліотеки, Гарвардської бібліотеки, MOMA, гігантська база історичних зображень, радянських підручників тощо. Той момент, коли справді відчуваєш усю велич і свободу Інтернету, спаплюжену засиллям вірусних відео з котиками.

Знімок екрана 2017-02-19 о 02.12.37

СЕРІАЛ

Усім прихильникам “Молодого папи” присвячується. Якщо ви як і я не відстрелювали, чому:
Ленні обрав собі ім’я “Пій”; чекав, доки папську тіару викуплять та привезуть із Нью-Йорку; начепив червоні із золотом лоуфери для виступу перед кардиналами.

Буде цікаво почитати конспект лекції історика Тамари Ейдельман. Вияляється, Сорентіно від душі попорсався в історичних архівах при створенні сюжету, а не знімав за простим покликом художнього бачення.

Знімок екрана 2017-02-19 о 02.14.13

ПОЕЗІЯ

Ну і наостанок залишу вас із віршем, що не дає мені спокою, та дає надію. No pasaran, viva la Cuba і побачимось через тиждень.

Я говорю, устал, устал, отпусти,

не могу, говорю, устал, отпусти, устал,

не отпускает, не слушает, снова сжал в горсти,

поднимает, смеется, да ты еще не летал,

говорит, смеется, снова над головой

разжимает пальцы, подкидывает, лети,

так я же, вроде, лечу, говорю, плюясь травой,

я же, вроде, летел, говорю, летел, отпусти,

устал, говорю, отпусти, я устал, а он опять

поднимает над головой, а я устал,

подкидывает, я устал, а он понять

не может, смеется, лети, говорит, к кустам,

а я устал, машу из последних сил,

ободрал всю морду, уцепился за крайний куст,

ладно, говорю, но в последний раз, а он говорит, псих,

ты же летал сейчас, ладно, говорю, пусть,

давай еще разок, нет, говорит, прости,

я устал, отпусти, смеется, не могу, ты меня достал,

разок, говорю, не могу, говорит, теперь сам лети,

ну и черт с тобой, говорю, Господи, как я с тобой устал,

и смеюсь, он глядит на меня, а я смеюсь, не могу,

ладно, говорит, давай, с разбега, и я бегу.

Владимир Строчков

16810990_776277375863023_313164749_o

Ваша Олександра Даруга

Коментарі

One comment

Loading...