blevogue
gamburger
BLEVOGUE
article

Насправді Ліна Костенко знає про моду більше, ніж ми здогадувалися, бо…

15 June 2016

[Бо в скандалі Лабутена з Ів сен Лораном було сказано багато, і про це не стало сили мовчати. Ліна дивилася в туманне майбутнє, пишучи про словесний хаос і насолодила загадковістю ось ці рядки:]

“Вночі із хаосу безсоння,
коли мій Всесвіт ожива —
як срібні птиці вилітають
ще не приборкані слова.”

2

[Бо потворне – не завжди серйозне, і вона знала це першою]

“Людей на світі смуток не трима.
Розвію хмару над життям навислу.
Іронія – це блискавка ума,
яка освітить всі глибини смислу.”

4a

[Бо Ліна Костенко таки щось пізнала раніше, ніж ваші тренди]

“Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!”

6а

[Бо втомлюється не тільки Анна Вінтур, але Ліночка нагадує про те, що за це потрібно дякувати]

“Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.”

1

[Бо всі ці способи самоствердження скоріше нагадують зоопарк, а не моду. Пані Костенко знайшла спосіб подолати роздратування – рятується іронією]

“Коти, зайці, ведмедики, лисиці,
рожева мавпа і зелений слон, —
мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,
і черепаха, взута в поролон.

Їм в шафі тісно, а куди подіти?
У світі теж — там криза, там війна.
І діти виросли, вони уже не діти.
А я люблю зеленого слона.

Він гарний слон, у квіточки і в цятки.
Тут навіть є шовковий леопард.
А вже століття навіть не двадцяте,
ну, але то вже інший зоопарк.

Там все хтось в когось цілиться наосліп,
ніякі звірства вже не дивина.
Великий світ. І діти вже дорослі.
А я люблю зеленого слона.”

5а

[Бо тут слова зайві]

“Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! — а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.”

7a

 

Коментарі

There are no comments yet

Loading...